РУС | УКР | ENG
М.О. Врубель

      Музей зберігає прекрасну колекцію творів Михайла Олександровича Врубеля (1856-1910), унікальну за повнотою зібраних в ній робіт раннього київського періоду. Саме в Києві, куди майстер приїхав 1884 року для реставрації давніх і створення нових розписів в Кирилівській церкві, почався його самостійний творчий шлях. В київських творах Врубеля роскрився великий талант колориста і рисувальника, монументаліста та декоратора, проявилося прагнення до піднесено-одухотвореного мистецтва, що протистоїть «сірій повсякденності».

      Ранній етюд «Натурница в обстановці Ренесансу» Врубель створив під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, де він вчився під керівництвом відомого педагога Павла Чистякова. Він свідчить про те, що вже в 1880-ті роки художник виступив як надзвичайно обдарований майстер акварельної техніки. В цьому витонченому малюнку проявився великий талант молодого художника, колориста і майстра пензлю, вміння ілюзорно передати красу зібраних разом дорогоцінних речей – шовкових візерунчастих тканин, старовинних меблів, а також довершеність оголеного жіночого тіла.

      Акварель «Східна казка» демонструє блискуче володіння технікою акварелі, романтичне захоплення Сходом, що особливо яскраво проявилося саме в цій невеликій акварелі. Ювелірна вишуканість, багатство колористичної гами сприяє створенню таємничої казкової атмосфери, екзотичної пишності східного побуту.

      В Києві Врубель багато працював з натури, створюючи твори різноманітних жанрів. Одна з найліпших робіт київського періоду - композиціний портрет  доньки власника позичкової каси. Тендітна дівчинка з блідим обличчям і великими темними сумними очима, оточена коштовними килимами, шовками, ювелірними прикрасами, сама нагадує незвичайну коштовність. Переливами сяйливихх кольорів, розмаїттям фарб  передані візерунки важкого килима, барвистість тканин, мерехтіння прикрас. Але  вся ця розкіш не позбавила образ людяності, навпаки, на її тлі несподівано гостро виступили живі риси дівчинки, її прихований сум. Притаманне Врубелю захоплення реальними формами натури в поєднанні зі сміливим злетом фантазії дозволили йому перетворити модель – доньку власника позичкової каси в Києві Марійку Дахнович – на поетичний образ, сповнений загадковості, зачаруванння і краси.   

      Цілий світ піднесеної, одухотвореної краси представляють етюди квітів,док зображення яких не раз звертався майстер. У мінливих, тендітних формах азалій, ірисів, орхідей, шипшини вражає конструктивна чіткість, структурність. Однак аналітична суворість Врубеля не заважала йому відчувати і передавати поезію і дихання життя. Алгебра і гармонія в його творах пов'язані нерозривно. Ніжність, прозорість і свіжість, що їх випромінює «Біла азалія» - результат проникнення в «архітектуру» квітки, ретельного аналізу графічними засобами її характерних ознак. Кожен штрих рисунку, вкладаючись у певну площину, лаконічно виявляє експресивну і дивовижно активну художню форму.

     Акварельні ескізи до розписів Володимирського собору стали найвищим досягненням майстра в київський період його творчості. Серед них чотири варіянти «Надгробного плача». Врубель - перший в Росії художник,  який сповна відчув художню правду давноруського та візантійського мистецтва, зрозумів його красу і одухотвореність. В ескізах майстер дає щось більше, ніж своє драматичне і заразом монументальне розроблення традиційного сюжету. В усіх варіянтах «Надгробного плачу» він відтворив німий діалог Марії і Христа, ту надзвичайно тонку красу людського горя, яку, за словами Чехова, «здатна передати одна лише музика».

Анонс
Виставки
© Київський музей російського мистецтва. Всі права ЗАХИЩЕНІ